Навчіть дітей безпеки

Безпечна поведінка – це в першу чергу, вміння оцінити обстановку. Не забувайте нагадати дітям про елементарні заходи безпеки, щоб уберегтися від злочину і самим не вчинити протиправного. Отож розкажіть їм не тільки про те, як правильно переходити вулицю, а й як поводитися, коли до них чіплятимуться неповнолітні вимагачі, грабіжники чи хулігани.Дитина повинна знати, що деяких таємниць берегти не треба, і твердо усвідомити: якщо хтось силує її до непристойних дій, залякуєчи, навпаки, робить дорогі подарунки - про це слід повідомити батькам або близьким. У кожному разі маленьку людину не звинувачуватимуть і не лаятимуть за те, що з нею зробив дорослий. Навпаки, їй завжди довірятимуть і допомагатимуть в усьому.

Навчіть дітей:

завжди говорити, куди йдуть;

вчасно приходити додому (у визначений батьками час) і ніколи не затримуватися на вулиці самим;

уміти за зовнішністю відрізнити тих людей, у яких можуть бути погані наміри;

нікуди не йти з незнайомцями без дозволу батьків;

не сідати в чужу машину, навіть для того, щоб показати дорогу;

не приймати дарунків без дозволу батьків;

голосно кричати і, якщо є можливість, утікати, коли хтось має намір взяти силою;

розповідати батькам навіть про те, у чому соромно зізнатися;

перед тим, як відчинити двері, подивися у вічко, чи нема за дверима сторонніх; якщо тобі не видно, але ти чуєш голос людей, почекай, поки люди не підуть з площадки;

ваша дитина не повинна приводити до себе в гості незнайомих людей;

ваша дитина ніколи не повинна йти з навчального закладу з людьми, яких вона не знає, навіть, якщо вони посилаються на вас;

відпускаючи дитину на прогулянку, розкажіть їй про найбільш небезпечні місця в дворі (підвали, горища, машини, що стоять). Назвіть їй, де гратися найбезпечніше.

Коли ваша дитина стала жертвою злочину, обов’язково викликайте міліцію, не роблячи сенсації з того, що сталося, і обов’язково заспокойте дитину.

Батьківський авторитет

Авторитет батьків — важлива складова успішності виховання дітей у родині. Набуття авторитету в очах власної дитини — копітка праця батька та матері.

Авторитет батьків в очах дитини — це, перш за все, бажання дитини розмовляти з батьками відверто. Авторитетні батьки не ставлять перед собою завдання покарати дитину, для них важливим є усвідомлення дитиною провини як такої. Авторитет батьків — не в тому, щоб підвищувати голос або брати в руки пасок, а в тому, щоб без зайвих істерик проаналізувати ситуацію та висунути до дитини цілком зрозумілі та обґрунтовані вимоги. Авторитет батьків багато в чому залежить від того, наскільки вони самі вміють вибачати й вибачатися.

Ще одна досить важлива умова авторитету батьків в очах своїх дітей — відсутність остраху критики з боку навіть наймолодших членів родини. Діти XXI століття мають ширші інформаційні можливості, аніж їхні батьки, та вміють набагато більше своїх батьків. Тим, хто прагне зберегти, батьківський авторитет, радимо вчитися у власних дітей.

А.С. Макаренко розглядає сенс батьківського авторитету в тому, що він не потребує ніяких доказів, що він приймається як безсумнівне достоїнство старшого, як його сила і цінність, яка видна, так би мовити, простим дитячим оком. Батько і мати в очах дитини повинні мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, коли вона не слухається? Ось це саме «не слухається» і є ознакою того, що батьки в її очах не мають авторитету.

Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов'ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров'я.

Дехто із батьків вважає, що авторитет дається з природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нічого і зробити не можна, залишається тільки позаздрити тому, в кого такий талант є. Ці батьки помиляються. Авторитет може бути організований в кожній сім’ї. На жаль, трапляються батьки, які організовують такий авторитет на фальшивих основах. Вони прагнуть, щоб діти їх слухалися, це їхня мета. А насправді – це помилка. Авторитет і слухняність не можуть бути метою виховання. Мета повинна бути тільки одна: правильне виховання. Тільки цієї однієї мети й треба прагнути. Дитяча слухняність може бути одним із шляхів до цієї мети. Саме ті батьки, які про справжню мету виховання не думають, добиваються слухняності ради самої слухняності. Якщо діти слухняні, батькам живеться спокійно. От оцей самий спокій і є їх справжньою метою, але ні спокій, ні слухняність не зберігаються довго. Авторитет, побудований на фальшивих основах, допомагає тільки дуже короткий час, скоро все руйнується, не залишається ні авторитету, ні слухняності.

Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:

— авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку.

— авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на «Ви», тон розмови, тощо);

— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми «заслугами», розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: «Я краще знаю, що тобі потрібно!»;

— авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов'язків, суворе дотримання режиму;

— авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;

— авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях («Якщо любиш маму, то ...»). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності («Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то ...»);

— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки, тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;

— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;

— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

Батьківська любов

Як любити свою дитину.

Правило перше. Вміти слухати свою дитину завжди і скрізь, віддаючись цьому слуханню цілком і повністю, не перебиваючи дитини, не відмахуючись від нього, як від настирливої мухи, виявляючи терпіння і такт.

Правило друге. Вміти говорити зі своєю дитиною так, як якщо б вам хотілося, щоб говорили з вами, проявляючи м'якість, поважність, виключаючи повчальність, грубість і хамство.

Правило третє. Карати, не принижуючи, а зберігаючи гідність дитини, вселяючи надію не виправлення.

Правило четверте. Досягти успіхів у вихованні можна лише тоді, коли батьки - приклад для позитивного наслідування кожен день.

Правило п'яте. Визнавати свої помилки, просити вибачення за неправильні дії і вчинки, бути справедливим в оцінці себе й інших.

Як виразити любов до своєї дитини:

- Я такий щасливий, що в мене є такий син (така донька), як ти.

- Я сьогодні цілий день думаю, яка гарна у мене дитина.

- Я люблю тебе.

- Мені дуже сподобалось, як ти…

- Я відчуваю себе щасливим, коли ти…

- Я так пишаюсь тим, як ти…

- Я пишаюсь тобою!

- Поплескати дитину по спині.

- Нехай дитина почує, коли ви говорите комусь, як пишаєтесь нею.

- Виявляти зацікавленість в тому, що робить ваша дитина.

- Ділитися власним досвідом.

- Показувати турботу про дитину, коли вона почувається погано.

- Звертатися до неї за порадою.

- Радіти з дитиною за її успіхи.

- Дати знати дитині, наскільки вам цікаво проводити з нею час.

- Зробіть щось особливе для дитини, якщо вона доклала до чогось багато зусиль.

Терпіння і витримка батьків часто підлягають випробуванню. Діти схильні бути імпульсивними. Вони можуть говорити, що у них на умі, перебиваючи, можливо, розмову дорослих. Батьки могли б різко вилаяти дитину. Але іноді буває мудріше уважно прислухатися, даючи приклад емоційного самоконтролю і витримки, а потім, після короткої відповіді, тактовно нагадати дитині про необхідність бути ввічливим і уважним до старших. Тут якраз доречна порада: "Будь швидким на слухання, повільним - тихим на слова, повільним - тихим на гнів".

Як будувати міцні та довірливі стосунки зі своєю дитиною

Як допомогти дитині, яка стала жертвою булінгу

Як допомогти дитині, яка стала жертвою кібербулінгу

ПРИВАТНІСТЬ ДИТИНИ В ІНТЕРНЕТІ